Charles Baudelaire 1821 - 1867 Шарль Бодльер

La Beauté Краса	Переклад Юрія Косача.
Le Vampire Вампір	Переклад Михайла Ореста.
Le Portrait Портрет	Переклад Михайла Ореста.
Que diras-tu ce soir, pauvre âme solitaire… Що скажеш ти, душе, збідніла в тьмяній тиші...	Переклад Михайла Ореста.
Le Revenant Привид	Переклад Михайла Ореста.
Le Vin des Amants Вино закоханих	Переклад Михайла Ореста.
La Rançon Викуп	Переклад Михайла Ореста.
L’Avertisseur Остерігач	Переклад Михайла Ореста.
Les Hiboux Сови	Переклад Михайла Ореста.
Сови	Переклад Мойсея Фішбейна.
Une nuit que j’étais près d’une affreuse Juive… Коли з єврейкою потворною на ложе...	Переклад Мойсея Фішбейна.
Le Mort joyeux Веселий мрець	Переклад Мойсея Фішбейна.
La Voix Голос	Переклад Віри Вовк.
A une Dame créole До однієї креолки	Переклад Віри Вовк.
Chant d’Automne Осіння пісня	Переклад Віри Вовк.
Chant d’Automne Осінній спів	Переклад Мойсея Фішбейна.
A Théodore de Banville До тореадора з Банвіль	Переклад Віри Вовк.

La Beauté Je suis belle, ô mortels ! comme un rêve de pierre, Et mon sein, où chacun s’est meurtri tour à tour, Est fait pour inspirer au poëte un amour Eternel et muet ainsi que la matière. Je trône dans l’azur comme un sphinx incompris ; J’unis un cœur de neige à la blancheur des cygnes ; Je hais le mouvement qui déplace les lignes, Et jamais je ne pleure et jamais je ne ris. Les poëtes, devant mes grandes attitudes, Que j’ai l’air d’emprunter aux plus fins monuments, Consumeront leurs jours en d’austères études ; Car j’ai, pour fasciner ces dociles amants, De purs miroirs qui font toutes choses plus belles : Mes yeux, mes larges yeux aux clartés éternelles !

Краса Мов камінь – сон, о смертні, я прекрасна, на грудях, лиховісних для жаги, таю я джерело німе надхненної снаги, що раз осяяне, ніколи не погасне. В підхмар’ях синіх, я мов сфінкс, царюю, лелію в серці сніг і лебедя крило, тривким пов’язую я лінії вузлами, не знаю смутку я, ні радости отруї. Мій гордий лик ясніє в різьбах горніх, йому несуть охоче в строгий бран своє призначення поети непоборні, надією їм бути – мій талан, бо маю я чудесний дар для них очей, що вічності свічада осяйні. Переклад Юрія Косача. Журнал Київ (Філаделфія) № 3. 1950

Le Vampire Toi qui, comme un coup de couteau, Dans mon cœur plaintif es entrée ; Toi qui, forte comme un troupeau De démons, vins, folle et parée, De mon esprit humilié Faire ton lit et ton domaine ; — Infâme à qui je suis lié Comme le forçat à sa chaîne, Comme au jeu le joueur têtu, Comme à la bouteille l’ivrogne, Comme aux vermines la charogne — Maudite, maudite sois-tu ! J’ai prié le glaive rapide De conquérir ma liberté, Et j’ai dit au poison perfide De secourir ma lâcheté. Hélas ! le poison et le glaive M’ont pris en dédain et m’ont dit : « Tu n’es pas digne qu’on t’enlève A ton esclavage maudit, Imbécile ! — de son empire Si nos efforts te délivraient, Tes baisers ressusciteraient Le cadavre de ton vampire ! »

Вампір Ти, що, немов удар ножа, Ввійшла в життя, гордиш безщасним І прагнеш, щоб моя душа Для тебе ліжком стала власним, Ти, божевільна, мов сім’я Злих демонів жадна могути, Безчесна, що до тебе я, Як каторжник до уз, прикутий, Як грач до гри, що палить грудь, Як п’яний до свого напою, Як падло до черви, – ти мною Проклята, о проклята будь ! Благав я меч свободолюбний Розбити ланцюги тісні І яд я намовляв підступний В низоті помогти мені. О горе ! Яд і меч до мене, Погорди сповнені, рекли : “ Негідний ти, щоби нужденне Твоє ми рабство розтяли ; “ Безумче, знай ! Якби звільнили Ми силоміць тебе, то губ Твоїх цілунки зимний труп Твого вампіра б воскресили ! ” Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 4. 1951

Le Portrait La Maladie et la Mort font des cendres De tout le feu qui pour nous flamboya. De ces grands yeux si fervents et si tendres, De cette bouche où mon cœur se noya, De ces baisers puissants comme un dictame, De ces transports plus vifs que des rayons, Que reste-t-il ? C’est affreux, ô mon âme ! Rien qu’un dessin fort pâle, aux trois crayons, Qui, comme moi, meurt dans la solitude, Et que le Temps, injurieux vieillard, Chaque jour frotte avec son aile rude… Noir assassin de la Vie et de l’Art, Tu ne tueras jamais dans ma mémoire Celle qui fut mon plaisir et ma gloire !

Портрет Вогонь, що був палав для нас, утішних, Смерть і Недуга люто попелять, Від цих очей, таких і ніжних, Від уст, з яких спливала благодать, Від поцілунків як бальсам могутніх, Що порив окриляли нам живий, Зостався – о скорбото дум отрутних ! – Лише рисунок, в барвах трьох, блідий, Що як і я, вмирає самотинно – Час, старець грубий, в злобі безчуття Його крилом стирає щогодинно… Нищителю Мистецтва і Життя ! Ти в пам’яті не вб’єш колись яскраву, Мої минулі радощі і славу ! Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 4. 1951

Que diras-tu ce soir, pauvre âme solitaire, Que diras-tu, mon cœur, cœur autrefois flétri, A la très-belle, à la très-bonne, à la très-chère, Dont le regard divin t’a soudain refleuri ? — Nous mettrons notre orgueil à chanter ses louanges Rien ne vaut la douceur de son autorité ; Sa chair spirituelle a le parfum des Anges, Et son œil nous revêt d’un habit de clarté. Que ce soit dans la nuit et dans la solitude, Que ce soit dans la rue et dans la multitude, Son fantôme dans l’air danse comme un flambeau. Parfois il parle et dit : « Je suis belle, et j’ordonne Que pour l’amour de moi vous n’aimiez que le Beau ; Je suis l’Ange gardien, la Muse et la Madone ! »

Що скажеш ти, душе, збідніла в тьмяній тиші, Що скажеш, серце, ти, спізнавши в’янь і гніт, Їй, найвродливішій, найкращій, найдобріший, Чий зір божественний ваш воскрешає цвіт ? Всі наші гордощі, щоб їй хвалу співати : Від неї віє чар святої правоти, Її духова плоть ллє райські аромати, А погляд нас одяг у ризи світлоти. В беззвучній самоті, на вулиці буденній, Всякчас, вночі і вдень, її фантом огненний В повітрі плаває і простір золотить. Він мовить : “ Гарна я, я влада надзаконна – Мене любивши, ви Прекрасне лиш любіть, Я Ангел – захист вам, я Муза і Мадонна ”. Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 4. 1951

Le Revenant Comme les anges à l’œil fauve, Je reviendrai dans ton alcôve Et vers toi glisserai sans bruit Avec les ombres de la nuit ; Et je te donnerai, ma brune, Des baisers froids comme la lune Et des caresses de serpent Autour d’une fosse rampant. Quant viendra le matin livide, Tu trouveras ma place vide, Où jusqu’au soir il fera froid. Comme d’autres par la tendresse, Sur ta vie et sur ta jeunesse, Moi, je veux régner par l’effroi !

Привид Беззвучний, ніби тіні, знов Я повернусь в твій альков, Мов янгол з димно згаслим оком, Коли заснеш ти сном глибоким ; І, чорнокудра, дам мої Тобі я пестощі змії, І поцілунки дам безплатні, Як сяйво місяця, холодні. Край себе – з досвітом блідим – Побачиш місця ти пустим, Що, зимне, буде ночі ждати. Як інші ніжности чуттям, Над юнню і твоїм життям Я хочу жахом панувати. Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 4. 1951

Le Vin des Amants Aujourd’hui l’espace est splendide ! Sans mors, sans éperons, sans bride Partons à cheval sur le vin Pour un ciel féerique et divin ! Comme deux anges que torture Une implacable calenture, Dans le bleu cristal du matin Suivons le mirage lointain ! Mollement balancés sur l’aile Du tourbillon intelligent, Dans un délire parallèle, Ma sœur, côte à côte nageant, Nous fuirons sans repos ni trêves Vers le paradis de mes rêves !

Вино закоханих Сповняє землю блиск світила ! Не знаючи бича й вудила, Поїдьмо верхи на вині В високості небес святні ! Як двоє янголів, якими Б’є жар пропасниць невситимий, Помчім крізь ран і синь хмільні За маривами в далині ! Крилом колихані прихильним Нуртин розумних і чутких, О сестро, в маячінні спільнім, Прискорюючи дружно спіх, Без відпочинку, без утоми До раю мрій утечемо ми ! Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 4. 1951

La Rançon L’homme a, pour payer sa rançon, Deux champs au tuf profond et riche, Qu’il faut qu’il remue et défriche Avec le fer de la raison ; Pour obtenir la moindre rose, Pour extorquer quelques épis, Des pleurs salés de son front gris Sans cesse il faut qu’il les arrose. L’un est l’Art, et l’autre l’Amour. — Pour rendre le juge propice, Lorsque de la stricte justice Paraîtra le terrible jour, Il faudra lui montrer des granges Pleines de moissons, et des fleurs Dont les formes et les couleurs Gagnent le suffrage des Anges.

Викуп Як викуп свій у світі цім, Два поля вибрала людина, – Орати їх вона повинна Залізом розуму твердим ; Щоб трохи колосу зростити, Щоб роза вибилась мала, Солоний плач її чола Всякчасно мусить ґрунт росити. Мистецтвом і Любов’ю звуть Поля ті – і , щоб був прихильний Суддя в день суду непомильний, Що сповнить жахом кожну грудь, Їй показати слід комори З дожинком добрим і квітки, Що барви їх і пелюстки Власкавлять херувимські хори. Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 1. 1952

L’Avertisseur Tout homme digne de ce nom A dans le cœur un Serpent jaune, Installé comme sur un trône, Qui, s’il dit : « Je veux ! » répond : « Non ! » Plonge tes yeux dans les yeux fixes Des Satyresses ou des Nixes, La Dent dit : « Pense à ton devoir ! » Fais des enfants, plantes des arbres, Polis des vers, sculpte des marbres, La Dent dit : « Vivras-tu ce soir ? » Quoi qu’il ébauche ou qu’il espère, L’homme ne vit pas un moment Sans subir l’avertissement De l’insupportable Vipère.

Остерігач Людина має в глибині Сердечній, мов на троні, Змія ; На кожне “ хочу ”, кожне “ смію ” Він, жовтий, прорікає : “ Ні ! ” Полонять зір тобі Наяди, То мовить Зуб, мистець заглади : “ Пильнуй обов’язків своїх ! ” Ти сад ростиш, свій вірш і діти, Але говорить Зуб : “ Радіти Чи будеш завтра між живих ? ” Серед надії і спонуки Ще дня людині не було, Щоб остороги не прийшло Від ненависної Гадюки. Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 1. 1952

Les Hiboux Sous les ifs noirs qui les abritent, Les hiboux se tiennent rangés, Ainsi que des dieux étrangers, Dardant leur œil rouge. Ils méditent. Sans remuer ils se tiendront Jusqu’à l’heure mélancolique Où, poussant le soleil oblique, Les ténèbres s’établiront. Leur attitude au sage enseigne Qu’il faut en ce monde qu’il craigne Le tumulte et le mouvement ; L’homme ivre d’une ombre qui passe Porte toujours le châtiment D’avoir voulu changer de place.

Сови Між тисовим гіллям глибоким Нерушно держаться вони, Немов богове чужини, Стріляючи червоним оком. Вони задумані. І ждуть На час сумний і пізні роси, Коли, скотивши сонце косе, Всю землю пітьми опадуть. Їх поза – мудрому наука, Що в світ ідуть і страх, і мука Лиш через рух і суєту ; Людина, марністю сп’яніла, Несе покари тяготу, Змінити місце бо схотіла. Переклад Михайла Ореста. Журнал Київ (Філаделфія) № 1. 1952

Les Hiboux Sous les ifs noirs qui les abritent, Les hiboux se tiennent rangés, Ainsi que des dieux étrangers, Dardant leur œil rouge. Ils méditent. Sans remuer ils se tiendront Jusqu’à l’heure mélancolique Où, poussant le soleil oblique, Les ténèbres s’établiront. Leur attitude au sage enseigne Qu’il faut en ce monde qu’il craigne Le tumulte et le mouvement ; L’homme ivre d’une ombre qui passe Porte toujours le châtiment D’avoir voulu changer de place.

Сови Завмерли в чорних вербах сови, Немов богів чужинних тінь, — У безконечну далечінь Вп"ялося око їх багрове. Отак чекатимуть вони Меланхолійної години, Як, відтіснивши промінь, рине Вечірній смерк з височини. І свідчать пози їх статечні, Що в цьому світі небезпечні Хапливі руки, — спопелить Того жахлива мить розплати, Кого рухлива тінь п’янить, Хто прагне місце поміняти. Переклад Мойсея Фішбейна. Мойсей Фішбейн. Збірка без назви. Сучасність. 1984.

Une nuit que j’étais près d’une affreuse Juive, Comme au long d’un cadavre un cadavre étendu, Je me pris à songer près de ce corps vendu A la triste beauté dont mon désir se prive. Je me représentai sa majesté native, Son regard de vigueur et de grâces armé, Ses cheveux qui lui font un casque parfumé, Et dont le souvenir pour l’amour me ravive. Car j’eusse avec ferveur baisé ton noble corps, Et depuis tes pieds frais jusqu’à tes noires tresses Déroulé le trésor des profondes caresses, Si, quelque soir, d’un pleur obtenu sans effort Tu pouvais seulement, ô reine des cruelles ! Obscurcir la splendeur de tes froides prunelles.

Коли з єврейкою потворною на ложе Я ліг — отак лежать завмерлі мертвяки, — Печальної краси торкнулися думки, А поруч — тіло це, продажне і вороже. Я уявив собі твоє обличчя гоже, Суворість погляду, довершене чоло, Волосся пахощі, — у спогадах було Так, ніби ще любов моя ожити може. Від ніг до чорних кіс я б міг тебе любить, Захланно б цілував твоє шляхетне тіло, У пестощах моїх воно б запалахтіло, Якби заволікла колись хоча б на мить Тремтлива і сумна сльоза посеред ночі Твої такі ясні, такі холодні очі. Переклад Мойсея Фішбейна. Мойсей Фішбейн. Збірка без назви. Сучасність. 1984.

Le Mort joyeux Dans une terre grasse et pleine d’escargots Je veux creuser moi-même une fosse profonde, Où je puisse à loisir étaler mes vieux os Et dormir dans l’oubli comme un requin dans l’onde. Je hais les testaments et je hais les tombeaux ; Plutôt que d’implorer une larme du monde, Vivant, j’aimerais mieux inviter les corbeaux A saigner tous les bouts de ma carcasse immonde. O vers ! noirs compagnons sans oreille et sans yeux, Voyez venir à vous un mort libre et joyeux ; Philosophes viveurs, fils de la pourriture, A travers ma ruine allez donc sans remords, Et dites-moi s’il est encor quelque torture Pour ce vieux corps sans âme et mort parmi les morts !

Веселий мрець У жирній та слизький землі, де слимаки, Я вирив би собі ту яму серед цвілі, В ній випростати б міг старі свої кістки І спати в забутті, як риба спить у хвилі. Геть мотлох духівниць, надгробки та гробки ! Не треба сліз людських на тій моїй могилі, Хай круки пити кров летять звіддалеки До цих брудних кісток в моїм колишнім тілі. О друзі-хробаки без вух і без очей, Дивіться, йде до вас мертвяк веселий цей ! Філософи, сини гнилятини неситі ! Руйновище моє дірявте до кінця ! Скажіть, які то ще тортури є у світі Для тіла без душі, серед мерців мерця ? Переклад Мойсея Фішбейна. Журнал Сучасність (Мюнхен) № 4 (264). 1983

La Voix Mon berceau s’adossait à la bibliothèque, Babel sombre, où roman, science, fabliau, Tout, la cendre latine et la poussière grecque, Se mêlaient. J’étais haut comme un in-folio. Deux voix me parlaient. L’une, insidieuse et ferme, Disait : « La Terre est un gâteau plein de douceur ; Je puis (et ton plaisir serait alors sans terme !) Te faire un appétit d’une égale grosseur. » Et l’autre : « Viens ! oh ! viens voyager dans les rêves, Au delà du possible, au delà du connu ! » Et celle-là chantait comme le vent des grèves, Fantôme vagissant, on ne sait d’où venu, Qui caresse l’oreille et cependant l’effraie. Je te répondis : « Oui ! douce voix ! » C’est d’alors Que date ce qu’on peut, hélas ! nommer ma plaie Et ma fatalité. Derrière les décors De l’existence immense, au plus noir de l’abîme, Je vois distinctement des mondes singuliers, Et, de ma clairvoyance extatique victime, Je traîne des serpents qui mordent mes souliers. Et c’est depuis ce temps que, pareil aux prophètes, J’aime si tendrement le désert et la mer ; Que je ris dans les deuils et pleure dans les fêtes, Et trouve un goût suave au vin le plus amer ; Que je prends très-souvent les faits pour des mensonges, Et que, les yeux au ciel, je tombe dans des trous. Mais la Voix me console et dit : « Garde tes songes : Les sages n’en ont pas d’aussi beaux que les fous ! »

Голос Моє ложе прилипло до бібліотеки – Вавилону з науки і міту щитом, Де на попіл і порох римляни та греки Сколотилися. Сам я там був наче том. Голоси загули. Рівноплинний, мов ленту, Я почув : “ Це земля – твій смачний коровай, Я спроможний (щоб сьорбав ти розкіш дощенту) Солодити тобі апетитом цей рай ”. Але другий прохав : “ О пливім понад мрію, Понад те, що відоме, можливе для нас ”. Він так пестив ласкаво, мов шум вітровію, І мов марева леліт у вибраний час, Що лоскоче нам вухо й лякає зарана. Я відрік йому : “ Так, о принадо життя ! ” Відтоді в мене ця напечатана рана. За лаштунками долі моєго буття Безкінечністю зяє прогалина мертва, А я бвчу в тій пропасті дивні світи, І, екстази найвищої вибрана жертва, Волочу за собою гадюк темноти. Відтоді я в святому пророків похміллі, Де пустеля і море – дружина мені. Я сміюся в жалобі й ридаю в весіллі, І медове смакую в гіркому вині, Дуже часто брехні я сприймаю за дії, І з зіницями в небі, гублю свою путь. Але Голос велить зберігати ті мрії, Що накраще не в мудрих, а в блазнів цвітуть. Переклад Віри Вовк. Журнал Сучасність (Мюнхен) № 5 (325). 1988

A une Dame créole Au pays parfumé que le soleil caresse, J’ai connu, sous un dais d’arbres tout empourprés Et de palmiers d’où pleut sur les yeux la paresse, Une dame créole aux charmes ignorés. Sont teint est pâle et chaud ; la brune enchanteresse A dans le cou des airs noblement maniérés ; Grande et svelte en marchant comme une chasseresse, Son sourire est tranquille et ses yeux assurés. Si vous alliez, Madame, au vrai pays de gloire, Sur les bords de la Seine ou de la verte Loire, Belle digne d’orner les antiques manoirs, Vous feriez à l’abri des ombreuses retraites, Germer mille sonnets dans le cœur des poëtes, Que vos grands yeux rendraient plus soumis que vos noirs.

До однієї креолки В пахучім краю, де проміння урочі, В наметі, де крон очманіння й пожар, В дрімливості пальм, що спливає на очі, Креолки спізнав я незбагнений чар. Лице – оксамиту притишений жар, А шия бо – жест божественної ночі. О стрункотелеса мисливко ! Ваш дар, Усмішка і погляд – спокійно-жіночі. Якби ви жили, розсіваючи чари По Сени лугах, по узбіччях Люари, Прегідна оздобо днедавних садиб, Ростили б ви там, серед місячних мурів, Сонетів аж сотні в серцях трубадурів : Рабів цих очей, які дивляться вглиб. Переклад Віри Вовк. Журнал Сучасність (Мюнхен) № 5 (325). 1988

Chant d’Automne Bientôt nous plongerons dans les froides ténèbres ; Adieu, vive clarté de nos étés trop courts ! J’entends déjà tomber avec des chocs funèbres Le bois retentissant sur le pavé des cours. Tout l’hiver va rentrer dans mon être : colère, Haine, frissons, horreur, labeur dur et forcé, Et, comme le soleil dans son enfer polaire, Mon cœur ne sera plus qu’un bloc rouge et glacé. J’écoute en frémissant chaque bûche qui tombe ; L’échafaud qu’on bâtit n’a pas d’écho plus sourd. Mon esprit est pareil à la tour qui succombe Sous les coups du bélier infatigable et lourd. Il me semble, bercé par ce choc monotone, Qu’on cloue en grande hâte un cercueil quelque part. Pour qui ? — C’était hier l’été ; voici l’automne ! Ce bruit mystérieux sonne comme un départ.

Осіння пісня Вже скоро пірнемо в холоді тумани. Пробігло нам літо, мов лань по землі ; Я слухаю здаля, як дерево гряне В подвір’ї зловісним падінням полін. Зима запанує в мені, як розпеклі Труд каторжний, скука, призирство та глум. Неначе те сонце в полярному пеклі Обернеться серце в червону брилу. З дрижанням я чую, як стовбури ринуть : Не гупає глухше ні кат, ні таран ; Мій дух подобає на вежу старинну, В яку гатить вперто завзятий баран. В колисковім ритмі безбарвного звуку Здається : наскоро цвяхнуть труну. Вже осінь по літі віщує розлуку : Я слухаю темну останню струну. Переклад Віри Вовк. Журнал Сучасність (Мюнхен) № 5 (325). 1988

Chant d’Automne Bientôt nous plongerons dans les froides ténèbres ; Adieu, vive clarté de nos étés trop courts ! J’entends déjà tomber avec des chocs funèbres Le bois retentissant sur le pavé des cours. Tout l’hiver va rentrer dans mon être : colère, Haine, frissons, horreur, labeur dur et forcé, Et, comme le soleil dans son enfer polaire, Mon cœur ne sera plus qu’un bloc rouge et glacé. J’écoute en frémissant chaque bûche qui tombe ; L’échafaud qu’on bâtit n’a pas d’écho plus sourd. Mon esprit est pareil à la tour qui succombe Sous les coups du bélier infatigable et lourd. Il me semble, bercé par ce choc monotone, Qu’on cloue en grande hâte un cercueil quelque part. Pour qui ? — C’était hier l’été ; voici l’automne ! Ce bruit mystérieux sonne comme un départ.

Осінній спів Холодний сірий смерк торкає наші скроні, Ясного літа смерть — її віщує звук, — Я чую по дворах удари похоронні, Важкі удари дров, що падають на брук. Повернення зими : сум'яття, безнадія, Шаленство, рабський труд і знавіснілий жах, — Мов сонце на вітрах пекельних крижаніє — Червоний серця лід холоне на вітрах. Глухі удари дров — мов ті глухі удари, Коли з важких дощок будують ешафот, — У душу, мов таран, летять важкі огвари, Коли по всіх дворах — це гупання колод. Цей монотонний грюк — немов тяжке наслання, Немов трунар в труну вбива за цвяхом цвях. Кому ? — Осінній день, нагадує прощання Цей таємничий звук, що чути по дворах. Переклад Мойсея Фішбейна. Мойсей Фішбейн. Збірка без назви. Сучасність. 1984.

A Théodore de Banville Vous avez empoigné les crins de la Déesse Avec un tel poignet, qu’on vous eût pris, à voir Et cet air de maîtrise et ce beau nonchaloir, Pour un jeune ruffian terrassant sa maîtresse. L’œil clair et plein du feu de la précocité, Vous avez prélassé votre orgueil d’architecte Dans des constructions dont l’audace correcte Fait voir quelle sera votre maturité. Poëte, notre sang nous fuit par chaque pore ; Est-ce que par hasard la robe de Centaure, Qui changeait toute veine en funèbre ruisseau, Était teinte trois fois dans les baves subtiles De ces vindicatifs et monstrueux reptiles Que le petit Hercule étranglait au berceau ?

До тореадора з Банвіль Ти міцно загнуздав богині світле руно У вправнім кулаку – здобуток золотий, Немов би повалив розбійник молодий Коханку та приклав до уст пекучий трунок. Кмітливе око вмить спалахує вогнем : Ти з гордістю кладеш уміння і відвагу В свої споруди, де царює рівновага, Що майстер досягнув окриленим конем. Поете, наша кров нам порами стікає ; Чи то нас кинтавраса туніка вбиває І жилами пливе отруєний ручай Зміюк, яких колись Геракл, тоді дитина В колисці, задавив ? А їх проклята слина Нас тричі просякла, на щастя й на відчай. Переклад Віри Вовк. Журнал Сучасність (Мюнхен) № 7-8 (363-364). 1991

Tous les textes, images et sons de ces pages peuvent être copiés, dupliqués, diffusés et propagés selon votre bon plaisir. Toutefois l'utilisation de la documentation fournie par Mazepa99 et la Librairie Oukraïnienne Éphémère est strictement interdite à tout collaborateur du Ministère de la Culture et de la Communication français dans l'exercice de ses fonctions jusqu'à la réception par le Président du Comité représentatif des Ukrainiens en France d'excuses officielles pour les "Regards [méprisants] sur la culture ukrainienne". Sous peine de poursuites.